Вшанували Кобзаря

2014-03-09

Дев’ятого березня скрізь по Україні відбулися урочистості з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. За традицією красноградці такожзібралися біля погруддя Кобзаря, аби вшанувати пам’ять генія, пророка, визначного поета всього українського народу.

Очевидно, творчість митця тепер надзвичайно актуальна. Сьогодні, коли Україна переживає доленосні події, ми повинні об’єднатися навколо великого Кобзаря. Адже нам потрібна єдина Україна, сильна і славна, саме така, про яку мріяв Шевченко. Його невмирущі твори нині лунають із вуст як молоді, так і старшого покоління. Тож не випадково урочистий захід розпочався декламуванням віршів поета Тетяною Мельніковою й Тетяною Дмитренко, працівниками центральної районної бібліотеки.

Відтак до присутніх на мітингу звернувся голова райдержадміністрації Роман Квартенко. Зокрема, він зазначив, що Тарас писав не лише українською мовою, а й російською.

—Та головне, — переконаний очільник району, — поет свято вірив у те,що Україна — це єдине ціле. “Чи є що краще, лучче в світі, як укупі жити…”, — писав Кобзар.

— І нині ми повинні пам’ятати, що Україна в нас одна, і всі ми — українці, незалежно від того, якою мовою розмовляємо.Наш мудрий, працьовитий, толерантний і далекоглядний народ приречений жити в мирі та злагоді.Ми, красноградці, разомрозбудовуватимемонашу суверенну, незалежнуйпрекрасну країну, працюватимемона благо свого народу, щойстаненайкращим подарунком Великому Кобзареві.

Не обійшлося й без виконання зведеним хором народного ансамблю бандуристів та хору “Джерело” районного Будинку культури під орудою заслуженого працівника культури України Володимира Волощука Шевченкових поезій, покладених на музику. Зворушливо, велично й патріотично прозвучала пісня«Реве та стогне Дніпр широкий…». Останнім часом її часто навіть порівнюють із гімном України.

На завершення урочистостей до погруддя Тараса Шевченка представники влади та громадськості поклали живі квіти. Але розходитися не всі поспішали. Люди згадували свої улюблені рядки великого українця. Пані Антоніна, приміром, із “Осії. Глава ХІV”:

“… Правда оживе,

Натхне, накличе, нажене

Не ветхеє, не древлє слово

Розтлєнноє, а слово нове

Меж людьми криком пронесе

І люд окрадений спасе

Од ласки царської…”

А член Національної спілки письменників України Ганна Ткаченко прочитала ось такі:

“І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі”.

Тож якщо Тарасове слово й донині живе на устах народу, якщо його пророча поезія й через століття пробуджує в душах любов до рідної землі й патріотизм, значить житиме наша українська нація.